Новий рік Незалежності: день перший. Філософський сніданок у Домі Франка

Тема сьогоднішнього традиційного філософського сніданку у Домі Франка – «Новий рік Незалежності: день перший». Тож модератор сніданку, директор Дому Франка Богдан Тихолоз у вітальному слові спрямував подальші роздуми учасників у цьому напрямку – наскільки 30-літній термін це суттєво? Чи доцільна метафора блукань по пустелі задля появи нового покоління вільних і справді незалежних людей – українців нової ери відновленої у своїй державності й самостійності України – без страху, з чітким стратегічним баченням. Відтак йшлося про 30-ліття як вік зрілості, вік зважених рішень, вік, коли досвід і сили для подальшого руху перебувають у гармонійному балансі.

Опісля правнук Івана Франка Петро Галущак долучився до розмови, яку почав зі спогадів про власну – ще радянську – юність, про емоції, якими керувався тоді і віру у те, що Україна справді буде незалежною. Також він висловив сум з того приводу, що щодо дисидентського руху тих часів сьогодні існують певні маніпуляції – занадто багато охочих уже нинішнім числом вписати себе у лави борців за українську Незалежність. Також панові Петрові прикро, що ім’я його славного прадіда у ювілейний рік жодного разу не прозвучало серед низки інших із найвищої трибуни держави. Підсумував свої роздуми цитатою з листа Івана Франка до Галицької молодежі: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів».

До виступів долучився Михайло Кобрин, релігієзнавець, культуролог, кандидат філософських наук і директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Його роздуми стосувалися того, що навіть опісля того, як народ Ізраїлю увійшов до Обіцяної Землі, його майбуття було геть не мирним, радше, на жаль, навпаки. Тож і миролюбивим українцям не слід очікувати, що довгождане мирне й успішне майбутнє просто буде подарунком долі.

Ігор Медвідь, заступник директора Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, науковець, історик, кандидат історичних наук, розглядав явище Незалежності як процес зростання у свободі. «Здобутки української незалежності – це поступове звільнення від страху, зростання у свободі й збільшення соціального капіталу. Незалежність – це процес, а не подія. Незалежність – це про ідентичність. Незалежність треба доводити щодня: працею, любов’ю, змінами на локальному, національному та міжнаціональному рівнях».

Давній друг Музею Андрій Дахній, доктор філософських наук, історик філософії, перекладач, почав свої роздуми з іронічного відступу – чи можна назвати тридцятиріччя саме ювілеєм, не 50 чи 100 років, а саме три десятки літ. Згодом пан Андрій рефлексував щодо дивовижного розгалуження історій трьох народів, яких радянська пропаганда називала «братніми»: українського, російського й білоруського. Настільки разюче відмінними виявилися історичні траєкторії самовизначення й самовизволення кожного з них.

Літературознавець, поет, кандидат філологічних наук Назар Федорак розмірковув про Незалежність через призму філософської доктрини Григорія Сковороди. Незалежність, на його думку, це здатність відмежуватися від того, що шкідливе, у найширшому сенсі слова. Також пан Назар розмірковував про щастя – яке неможливе для усіх, оскільки, на думку Сковороди, засноване на двох особистісних засадах – чистому сумлінні й сродній праці. Тож для щастя усіх, потрібна «сума одиниць» – аби кожен жив сумлінно й робив те, що любить.

Літературознавець, кандидат філологічних наук, викладач Данило Ільницький теж погодився з твердженням про важливість кроку до себе – задля загального поступу. Так, існує низка відомих імен української історії, подій, про які кожен може дізнатися з підручника історії. Проте, чи достатньо знати ці зовнішні загальні речі, аби сміливо екстраполювати їх на кожного українця?

«У стані Незалежности важливо, з одного боку, мати свіжу силу для творення майбутнього, для генерування добрих ідей та їх втілення, – та з іншого боку, не менш важливо бути в гармонії з минулим. А оскільки минуле в Україні не раз є травматичним і ґвалтівним, то треба займатися делікатним, тонким реставруванням культурної, суспільної, ментальної історії. Свіжий погляд на минуле освіжатиме пориви до майбутнього. Начебто цілком відоме усвідомлення, проте від того не менш актуальне».

Дякуємо усім, хто долучився до філософського кавування.