Пасківники з музейної колекції Дому Франка

Четвертий день Страсного Тижня має назву Великий або Чистий Четвер. За Біблійними джерелами, саме у четвер, незадовго до власної смерти й Воскресіння, Ісус Христос зібрав учнів на Тайну Вечерю, яка стала прообразом Святого Причастя.

За народною традицією, саме цього дня господині завершували передвеликодні прибирання та пекли паски. Тож про цей вид обрядового хліба, а також про його форми, рецептуру, символічне значення тощо ми й поговоримо сьогодні на сторінці Франкового Дому.

Як відомо, християнство, прийшовши на наші терени, поступово увібрало у себе певні елементи язичницьких вірувань й обрядів, особливо, якщо велике християнське свято накладалося на значиме торжество/період язичницького циклу. Часто таке перейняття можемо бачити у фольклорному обрамленні свята (коляди, щедрівки, гаївки тощо) та у специфічній святочній кулінарнії (кутя, паска).

Великодній цикл припадає на період відзначення початку нового року, який первісно асоціювався саме з весною – зі збільшенням світлої частини доби, потеплінням, початком робіт у полі. В основі цих торжеств для людини дохристиянської епохи було поклоніння Сонцю – небесному світилові, яке асоціювалося з життям, теплом, позимовим «воскресінням» усього живого.

Паска (баба, бабка) – обрядовий великодній хліб, який випікають із якісного борошна з додаванням дріжджів, великої кількості яєць (жовтків), родзинок, цукатів, спецій. Насичений жовтий колір розрізу паски також є символічною ниточкою, що веде до сонця, його барви і тепла.

Доволі тривалий час паски випікали без форми, на поді печі. Для цього сформований округлий вибір саджали на спеціальну лопату і господиня, а часто сам господар, перекладали майбутню паску пектися у піч. Саме перша паска та її посестра вважалися найважливішими, за ними пильно стежили (аби не осіли чи не тріснули), їх згодом освячували і ділили серед родини.

У спомині Івана Франка «Моя вітцівська хата» (1913 р.) натрапляємо на розгорнуту розповідь і про саму лопату, якою користувалися у його родині, і про звичаї та вірування, пов’язані з випіканням пасок:

«За кроквою, підіпханий попід стріху, містився також так званий круг – велика лопата, зложена з довгого, більш як на два метри, держална, закінченого широкою, може, на пів метра дошкою, і двох менших дощечок, що поперечними листвами були прикріплені до тої середньої дошки і обрізані в колесо.

Ся велика лопата була призначена спеціально для печення паски. В Великодню суботу її здіймав господар із її звичного місця в диму, господиня мила її і саджала з неї до печі паску, її посестру та більше або менше перепічок.

Паска – се був величезний хліб із чистого пшеничного тіста, розчиненого на молоці та заправленого різним пахучим корінням, як товченими бібками (лавровими горішками), гвоздиками та імбиром, що додавав тісту жовтої краски, а також родзинками. Приготовити се тісто відповідно, вимісити та всадити до печі – се була немала штука та свідоцтво вмілості господині. Паску саджав до печі звичайно сам господар, примовляючи «Господи, благослови».

Посестру та перепічки саджала вже сама господиня, від вмілості та бачності якої залежало також добре випечення того великоднього печива. Коли паска в печі розлізалася, потріскалася або запалася, се вважалося злим і віщуванням нещастя в будучім році. Одинокий раз запалася та роз’їхалася паска в нашій хаті в ту Великодню суботу, коли вмер мій отець».

Наприкінці XIX – на початку ХХ століття стали користуватися формами для випікання паски, які давали змогу сформувати високі стінки великоднього хліба, тож, на відміну від всуціль круглої подової форми, тепер велику увагу приділяли «шапочці» паски, яку в Галичині часто не прийнято було глазурувати чи прикрашати у інший спосіб.

Пасківник (бабник, ринка) – це важка глиняна форма природного кольору (темно-медового, коричневого), вкрита поливою, часто «з вухами». Прикрасою пасківників міг бути простий візерунок або смужки.

Цікаво, що слова паска і бабка можуть вживатися і як синоніми, і розрізнятися за значенням, формою і рецептурою. Відповідно, відрізняються і форми для випікання.

Ось як пояснює цю відмінність Маріанна Душар у коментарі до рецептів баб із перевидання «1-шої української загально-практичної кухні» Ольги Франко з Білевичів, невістки Івана Франка.

«Історично в Галичині є три види великоднього хліба – паски, калачі і баби. Паски і калачі пекли з майже однакового, дріжджового тіста, на 10 яєць. Паски – круглі, калачі із заплетеними косами – круглі, подовгасті або під форму бляшки для випікання. Паски печуть тільки на Великдень, а калачі є обрядовим хлібом на різні нагоди – на Великдень, Різдво, весілля, хрестини. А баби – це значно багатша випічка, їх пекли на 30- 40, навіть 60 яєць, можуть бути з різного тіста, завжди солодші, ніж паски, з великою кількістю бакалій і запахів. Паски пекли в пасківниках, а баби – у глиняних грубостінних поливаних бабниках, часом із отвором посередині, так що баба мала форму вінка».

Словом «пасківник» («паскевник») називали й особливий дерев’яний посуд, схожий на бочечку та гарно прикрашений, у якому на Гуцульщині складали продукти до посвячення.

У четвертій частині свого дослідження «Гуцульщина» Володимир Шухевич описує, які саме продукти і в якій послідовності сладали до пасківника, аби відтак віднести їх до церкви на освячення:

«У Великодню суботу вечером, заки звариться «скором», ґаздиня приготовляється до «посвийщіня»; вона бере «паскевник-дорінник» – це для цієї цілі споряджена дерев’яна посудина, яку зберігають з року на рік, кладе на її спід «дору» – покраяні куски паски, хліба, худобячої паски, сира, ковбаси і по куснику всього, що вона приготовила на свята. Поверх цього кладе вона букату сира, ракву з маслом, солонину, облуплені яйця, поміж ними одно сире, яке посвячене помагає проти «зґаґи», – писанки, пляшку з водою, в якій варились яйця, (оця вода має помагати «на очи); відтак викопує в городі хрін з «косицев» – листям, часник і вкладає їх збоку у пасківник; вверх цього всього кладе топку соли. У цей спосіб уложений пасківник впихає в одно вухо бесаг, а у друге кладе цю паску, що першою пішла в піч, перепічки, свічки, кусні солонини і т.п.».

Пропонуємо скористатися рецептом Ольги Франко з Білевичів, дружини першого директора Дому Франка, вправної кулінарки та авторки кулінарних книг, та приготувати «скору бабу» із видання «1-ша українська загально-практична кухня».

«Скора баба»

10 яєць, склянку сметанки, 1/2 скл. дріжджий, склянку масла, 1/2 скл. цукру, шкірку з цитрини вимісити з мукою на не дуже густе тісто, дати вирости в ливниці, потягненій маслом і обсипаній тертою булкою, а коли підросте, дати в піч.

Пропонуємо вам розглянути відповідні предмети з музейної колекції Дому Франка та глибше перейнятися духом свята, що наближається.

  1. Форма для випікання бабки, глина, діаметр ширшого боку 29 см. Елемент експозиції їдальні.
  2. Глиняна форма для випікання бабки. Вигляд зверху.
  3. Паскевник дерев’яний, який належав родині Франка. 16 дерев’яних дощечок двох віддтінків зібрані почергово поміж собою і з’єднані за допомогою металевих пластинок. Конструкцію фіксує дерев’яний обруч. Оздоблена лише кришка.
  4. Паскевник дерев’яний у формі бочечки.
  5. Пасківник глиняний з вухами. Висота 13 см, діаметр ~31 см.
    Предмет експонується у їдальні Дому Франка.
  6. Пасківник глиняний з вухами.

Матеріал і фото підготувала наукова працівниця Дому Франка Богдана Мелих