Виставка «FRANKO MADE IN THE U.S.S.R.» у Домі Франка – реконструйований образ письменника

Виставка «FRANKO MADE IN THE U.S.S.R.» представляє сконструйований у Радянському Союзі образ Івана Франка, як одного із «стовпів» гібридної радянсько-української ідентичності. Постать українського письменника з Галичини активно інструментуалізувалася та політизувалася комуністичною владою. Особливо активно постать Каменяра радянська влада почала використовувати від часу приєднання західноукраїнських земель з центром у  Львові до Радянського Союзу.

Іван Франко стає «маркером» радянської влади: у Львові відкривають музей у домі, де проживав письменник, його іменем називають вулицю, площу, парк, університет та оперний театр. У місцях, що свідчили про його «страждання заради соціалістичного майбутнього», встановлюють пам’ятні таблиці, зокрема, у місцях арешту та ув’язнення. Маркування простору увінчалося встановленням пам’ятника Іванові Франку навпроти Львівського університету. Постать письменника повністю вписується у конструкцію «радянського героя», а ті факти та твори, які не вписувалися у радянську схему, просто вирізали.

Наукові працівники Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка за допомогою мистецьких робіт: живопису, графіки, скульптур, відеоматеріалу – показали образ "радянського Франка" і деконструювали його. У виставці використано роботи з фондів Музею 

Згідно з теорією американського дослідника міфології Джозефа Кемпбелла, шлях будь-якого героя можна поділити на три етапи: 1. Вихід (поява); 2. Ініціація; 3. Повернення. Постать Івана Франка – «міфологічного радянського героя» – вкладається у схему Кемпбелла. Радянська пропагандистська машина витворила зручний для неї образ українського письменника, не маючи на меті показати справжнього Франка, а використовуючи його образ для поширення своєї ідеології серед українців. Франко – «радянський культурний герой» – мав відповідати стереотипному та «канонічному» образу з усіма відповідними атрибутами та етапами становлення. Він, наче Прометей, несе просвіту людям, жертвуючи своє життя на вівтар служіння народу, нехтуючи особистим задля суспільного та індивідуальним задля загального. Образ «радянського Франка» є маєстатичним, монументальним та пафосним. Він ніколи «не сумнівається у соціалістичних ідеалах та їхній реалізації». І все життя «бореться за них». 

Вихід Івана Франка,  «радянського культурного героя», розпочався у кузні його батька Якова. Це місце стає першою – відправною – точкою, що, з одного боку, є символом жертовного прометеївського вогню, а з іншого – образом гуртування селян та робітників, що розповідають свої історії про нелегке життя. Маленький Івась, який вбирає «вогняний запал» і «прагнення полегшити болі свого народу», несе цей вогонь крізь усе життя. Вже від початку свого «легендарного шляху» він розуміє потребу боротьби за «народне добро» і почуті в дитинстві розповіді опише у своїх творах, зокрема, в «Бориславських оповіданнях». «На захист інтересів робітничого класу до появи повісті І. Франка письменниками світу було написано чимало прозових творів, серед яких були шедеври літературної майстерності. Проте жоден з них не провадить читача до ідейних висновків так, як повість «Борислав сміється», бо ніхто з попередників Франка не знав, у чому справжня причина злиденного становища робітничого класу, не зміг вказати, як можна зарадити соціальному лихові. Одні дошукувалися цієї причини в якомусь суспільному непорозумінні, інші намагалися пояснювати її біологічними факторами, моральними якостями робітників тощо. Ідейні висновки з повісті Івана Франка не такі. Тут винуватцем лиха є капіталізм, а засобами ліквідації його – масова, організована і революційна боротьба робітничого класу за своє соціальне визволення, за СОЦІАЛІЗМ». Степан Щурат. 1966 р. 

Ще одним важливим аспектом є прагнення Івана Франка до знань. Однак, у радянському розумінні, найважливіші знання Франко черпав з російської літератури і творів Маркса й Енгельса. Тому захоплення молодого Франка соціалізмом абсолютизується, а його погляди та думки щодо інших суспільно-політичних рухів або маргіналізуються, або викреслюються. На виставці представлені роботи, які саме показують ці моменти. Це, зокрема, "Франко читає "Что делать?" М. Чернишевського" В. Соколова.

Тема Франкової ініціації ділиться на певні етапи: «Дорога випробувань», «Проповідь», «Товариші» та «Апофеоз страждань». Відповідно, Франкова "дорога випробувань", це: арешт, ув'язнення. особисті проблеми через те. Він «страждав за соціалістичні ідеали» – наголошувалося в радянському наративі. Це ілюструють роботи, до прикладу, З. Кецала "Арешт Івана Франка", Г. Смольського "Арешт Івана Франка у Яблонові". Ще одним випробовуванням для Франка (на цьому акцентували в радянський час)  була його габілітаційна лекція,  чи, радше, недопущення письменника до викладання в університеті через його соціалістичну позицію і прагнення передати молоді своє захоплення соціалізмом.

Важливою діяльністю аспектом «культурного героя» є проповідування ідей, а саме – соціалістичних ідей. Зв’язок з народом виправдовує Франкову жертовність. У цьому випадку сцени завжди мають ідилічний характер, вони показують «світлу мрію», яка може бути осяжною. Цей етап становлення Івана Франка робить його легендарним – він стає тим культурних героєм, який проповідує соціалізм на противагу «експлуататорському капіталістичному ладу».

Ще одним  аспектом діяльності «культурного героя» є його товариші, з якими він разом несе «просвіту народу». У радянській іконографії Франка видно, що одні його взаємини широко висвітлювалися, як, наприклад, з Михайлом Коцюбинським, Михайлом Павликом, Лесею Українкою, а інші, навпаки, замовчувалися, зокрема, йдеться про Михайла Грушевського, митрополита Андрея Шептицького, січових стрільців тощо. Є картини, які показують суд над Іваном Франком, коли австрійська влада звинуватила його у зв’язках з Михайлом Драгомановим. Тоді Драгоманов хотів сформувати в Галичині групи української молоді для пропагування соціалістичних ідей і в одному з листів загадував Івана Франка як перспективного юнака. Австрійська влада ці листи перехопила.

Згідно з радянською історією, Франко був «передвісником революції», який, незважаючи на страждання, «палко вітав» прихід російської армії та прагнув об’єднання з «братнім народом». 

Кульмінаційною точкою радянського висвітлення образу Івана Франка є його страждання в останні роки життя і головне – «відмова від сповіді». Саме цю подію активно міфологізують та акцентують, як останнє випробування героя, яке він витримав з гідністю – бо саме на смертному одрі «підступні панотці» хотіли його збити з «праведного шляху атеїзму та соціалізму», але Іван Якович не піддався. Це ілюструють різні роботи, зокрема, "Іван Франко відмовляється від сповіді" І. Холоменюка. 

Останньою частиною, що окреслює буття героя, є його повернення. Так, герої різних міфологічних систем «помирають» у фізичному чи духовному сенсі для того, щоб потім «повернутися». Після «повернення» вони встановлюють «новий лад» і настає «мир та злагода». У радянській міфологізації образу Івана Франка таким поверненням став прихід радянської влади на західноукраїнські землі та усуспільнення Івана Франка, як місцевого «культурного героя», якого активно «радянізують».

Франковий культ в радянській ідеологічній системі сприяв творенню «закам’янілого образу», якому люди мали «поклонятися», як одному з «передвісників революції» та «світочів нового порядку». Радянська міфологічна система ліпила вигідний ідеології образ, який мав бути інструментом для системи. Головна мета полягала не в пізнанні Франкових ідей чи життя, а в «ідолопоклонстві», що створювало фундамент «некрофільної системи», для якої важливішим були стереотипи, ніж правда, «тиск авторитетом», ніж захоплення справжньою людиною.

Радянський образ Івана Франка активно впроваджувався у свідомість простих людей через продукцію масового вжитку. Саме брендування Франка через речі побуту, сувенірну продукцію, колекціонування мали вкоренити у свідомості народу образ «Вічного революціонера», «Каменяра» та «Передвісника жовтневої революції».

Поворотним моментом у прагненні пізнати справжнього Івана Франка стало святкування його 130-літнього ювілею 1986 року. У суспільно-політичному житті Радянського Союзу відбулася зміна поколінь, до влади прийшов Михайло Горбачов, який прагнув проводити реформи та «перебудувати» країну. Починалася епоха «гласності», яка давала можливість говорити про раніше табуйовані теми. Саме до святкування 130-ліття від народження Івана Франка відбувся міжнародний конгрес «Іван Франко і світова культура», організатори якого прагнули «вирвати» Франка з «лап» соціалізму і показати його зацікавленість різними аспектами світової культури.

Друкували нові книги, зокрема, Роман Горак видав есе «Тричі мені являлася любов…», в якому розповів про взаємини Івана Франка з жінками. Твір, який багато хто вважав «богохульським», оскільки показував письменника «живим чоловіком», а не кам’яним «бовваном». Митці прагнули викопати із «закам’янілостей» образ Івана Франка та надати йому людського обличчя. Особливо це проглядається через портретний живопис: художники намагаються передати психологічний стан митця, розкрити його як особистість, а не набір ідеологічних гасел.

Паралельно з офіційним дискурсом існував андеграундний погляд на Франка. Зокрема, через прагнення показати Івана Франка насамперед як людину, а не «радянського героя» – через погляд на внутрішній та психологічний світ письменника.

Виставка реалізується в рамках конкурсу Львівської міської ради "Фокус на культуру".
Куратор виставки Михайло Кобрин, кандидат філософських наук, директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької.
Архітектор виставки – медіахудожник Сергій Петлюк .