Історія

Першу спробу створити музейну експозицію про Івана Франка було здійснено в середині 20-х років ХХ ст. Як свідчить лист його сина Тараса до Наукового товариства ім. Т. Шевченка від 18 листопада 1923 року, уже з того часу родина відпродувала Товариству речі з кабінету письменника. У дописі «Кімната Івана Франка», опублікованому 1925 року, говорилося, що для експозиції «закуплено усі важніші меблі і предмети щоденного ужитку Івана Франка, які збереглися у його родини. Предмети ці (бюрко, бібліотечна шафа, столи, фотель, канапа, грамоти, листи, образи, рибальські прибори, каламар, перо тощо) зістали уміщені в окремій спеціально пам’яткам по Іванови Франкови присвяченій кімнаті». За словами сучасників, ця кімната-музей відтворювала інтер’єр Франкового робочого кабінету. А 1926 року голова НТШ Кирило Студинський звернувся від імені товариства до громадськості й українських інституцій із закликом збирати і надсилати різні пам’ятки про Івана Франка. Так в НТШ нагромаджувалися цінні реліквії: автографи, листи, документи, фотографії, книжки, особисті речі письменника.

Офіційного відкриття кімнати не відбулося: інформації про це в тогочасній пресі ми не знаходимо. Лише в «Хроніці Наукового Товариства імени Шевченка за роки 1926-1930» сказано: «Вкінці треба згадати, що в 1929 р. уладжено при бібліотеці НТШ спеціяльний кутик Ів. Франка, де поміщено бібліотеку, архів та інші пам’ятки (меблі й ін.) по покійному Письменнику». Цей «кутик» сфотографували, і за тими фотографіях згодом можна було частково відтворити інтер’єр робочого кабінету поета.

Про потребу заснування «Дому Франка у Львові на зразок подібних інституцій в інших культурних народів» саме в будинку поета писав 1925 року фундатор наукового франкознавства академік Михайло Возняк у статті «На порозі студій над Франком».

У заповіті самого Франка зазначено, що він «перед смертю кілька разів висловив бажання, щоб на випадок коли б його діти могли продати його реальність [нерухомість], не допустити, щоб його реальність опинилася в національно чужих руках, тільки щоб приміщено там якусь гуманітарну або культурну українську інституцію, найрадше захист або захоронку для малих українських дітей».

Створити Музей Івана Франка в його будинку вдалося більш як за 10 років завдяки активним зусиллям наймолодшого сина письменника – Петра. У нових політичних реаліях після довгої бюрократичної процедури 10 жовтня 1940 року у віллі, де Іван Франко з родиною провів останні 14 років свого життя, було урочисто відкрито музей. Зібрана в НТШ колекція стала основою його фондів.

Саме Петро Франко став першим директором новоствореного Музею. Проте з початком німецько-радянської війни органи НКВС примусово вивезли його до Києва, де було видано наказ про розстріл.

До кінця Другої світової війни музей не працював. 1 травня 1944 року біля нього впала бомба і пошкодила ліве крило будівлі. Поступово будівлю відремонтували і відновили музейну експозицію. 27 липня 1945 року відбулось друге урочисте відкриття Музею.

Очолив Музей Петро Карманський, відомий письменник, приятель Івана Франка. Працював він недовго – у грудні 1946 року його звільнили як «ворога народу», «запеклого буржуазного націоналіста». Третім директором Музею став Тарас Франко – середній син письменника. Його звільнили з посади в липні 1947 року за «протаскування ворожих буржуазно-націоналістичних концепцій». Наступними директорами були: Іван Кияшко, Яків Цегельник, Марія Кіх, Семен Стефаник, Віра Бонь (виконувала обов’язки директора), Микола Струтинський, Роман Горак. 16 березня 2017 року музей очолив учений-франкознавець Богдан Тихолоз.

1986 року вперше було проведено реставрацію вілли Івана Франка, відновлено інтер’єр п’яти кімнат першого поверху, зроблено меморіальну експозицію на заміну хронологічно-тематичної. Експозиції у двох кімнатах на другому поверсі були створені 2006 року.

Наприкінці 2018 року було створено експозицію «Кухня Франкового дому».

1981 року працівники Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка побудували на базі своєї філії в рідному селі письменника Нагуєвичах Музей-садибу Івана Франка.

1989 року Музей Івана Франка став ініціатором, організатором і фундатором Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, а згодом, 1998 року, – Історико-меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, який було відкрито у віллі Грушевських, де до того часу розміщувалась частина експозиції Музею Івана Франка.

1991 року Львівському літературно-меморіальному музеєві Івана Франка було передано будинок на вул. Івана Франка, 150. Це двоповерхова вілла у стилі модерного класицизму, яку споруджено 1923–1925 рр. для польського підприємця Антонія Ув’єри. Тут розмістилися адміністративні приміщення, кабінети наукових працівників, основні та книжкові фонди музею. До 150-ліття Івана Франка, 2006 року, тут же створено літературну експозицію, яка розповідає про творчий шлях письменника, його наукову та громадсько-політичну діяльність.

23 серпня 2011 року Музей отримав статус національного.