Меморіальна експозиція
Родинний дім Франка розташований на мальовничому пагорбі Софіївки, відомої львівської дільниці, названої на честь місцевого костелу св. Софії (нині церква св. Софії УГКЦ), що має свою давню цікаву історію.
Невелика двоповерхова вілла збудована у «швейцарському» стилі за кошт родини Франків. Тут сім’я письменника замешкала з 1902 року, і тут він прожив останні 14 років.
Мати власний будинок було заповітною мрією Франка, якому довгі роки доводилось винаймати помешкання для себе і близьких. Поштовхом до її здійснення стала невелика сума грошей, яку письменник отримав як подарунок під час святкування 1898 року 25-літнього ювілею його літературної і громадської праці.
Будували віллу протягом 1901–1902 років. На бажання дружини письменника Ольги з Хоружинських дім спроєктували за зразком київської оселі історика Володимира Антоновича. Збережені світлини засвідчують подібність обох будівель.
Стіни Франкового дому зводили польський майстер Цеслевич і відомий львівський будівничий Марцин Заходний, а Франко з родиною активно допомагали.
Навколо вілли письменник із синами засадили багато фруктових дерев та кущів. І досі на горбочку поряд височіє довгожителька того саду – груша, яку садив ще сам Іван Франко.
Сьогодні в семи основних кімнатах меморіального музею, у вишуканих, стильних, хоч і далеко не розкішних інтер’єрах, в особистих речах, давніх книгах та мистецьких творах витає дух людини, що стала символом цілої епохи. Відтворити атмосферу життя родини, деталі побуту, вигляд кімнат оселі Франків вдалося завдяки детальним спогадам та порадам Анни Франко-Ключко, якими вона щедро ділилася з музейниками в часі своїх візитів до Львова в 1967-му і 1971 роках, а також в численних листах.
Передпокій
З цієї кімнати почнеться ваше знайомство з домом Франка, з історією вілли та її мешканців. Сюди приходили знані, поважні і не дуже гості, стукали в дубові двері, тут очікували на пана доктора в разі, якщо того не було вдома, читаючи свіжі газети й журнали. Тут вітали Ганну Франко-Ключко працівники музею в далекому 1967 році. Тут щодня зустрічають гостей музейники, радіючи з того, як знов і знов люди линуть до Франкового дому.
Салон-кабінет
Найбільшою і найсвітлішою кімнатою в домі Івана Франка був родинний салон, а також і його робочий кабінет. Вітальня, де приймали й гостили відомих сучасників письменника: Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Володимира Гнатюка, Бориса Грінченка, Івана Труша та інших, – мрія кожної поважної галицької родини. Франкова робітня, де народжувались відомі твори й плекались грандіозні плани, де тривали філософські диспути та політичні баталії. Кімната, де Франчата охоче бавились у хованки і яку жартома називали «Сибіром». Тут радо відчиняли двері для гостей за життя письменника, звідси він рушив у вічну мандрівку, тут прощалися з ним опісля смерті.
Більшість представлених тут речей – меморіальні. Це не лише світлини й картини, які висіли в домі за життя письменника, а й його особисті речі та дарунки родині від відомих приятелів та гостей.
Бібліотека
У домі Франка в окремій кімнаті жили… книги. Це – Франкова бібліотека. Справжня родинна печера скарбів, де на полицях високих стелажів лежали паперові «дивнії перли», і лиш господар знав усі закапелки цієї скарбниці, бо часом міг знайти потрібну книжку навіть навпотемки.
Книги завжди були найбільшою цінністю для Івана Франка. Збирати їх він почав ще в гімназії, а в часі вступу до Львівського університету юний спудей володів статком у 500 томів. Подорожуючи Україною та Європою, Франко навідувався до антикварень, монастирських бібліотек та архівів, знаходив там рідкісні рукописні матеріали та книжки.
Франкова бібліотека була однією з найбільших приватних книгозбірень у Галичині. І хоч інколи грошей було катма, зі своїми скарбами Франко не розлучався. На полицях цієї кімнати можна було знайти книжку на будь-який смак і запит. Це свідчить про багатогранність зацікавлень її господаря-поліглота. Згідно із заповітом письменника, після його смерті бібліотеку й архів передали до Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Та радянська влада не дуже-то зважала на волю Франка: 1950 року весь його архів перевезли до Києва, і дотепер він зберігається в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.
Книжки, які нині заповнюють бібліотечні шафи Музею, зібрані відповідно до каталогів письменника. У такий спосіб вдалося відтворити частину Франкової книгозбірні.
Чоловіча спальня
«Чому чоловіча спальня?» – часто запитують гості Музею з лукавою посмішкою. Звісно, не весь час життя родини в домі цій кімнаті судилася роль декорацій трагічних історій. Проте тьмяна і принишкла атмосфера не раз проймає відвідувачів, бо експозиція чоловічої спальні присвячена чи не найскладнішому періоду життя Франка та його сім’ї. В останні роки письменник потерпав від важкої хвороби – йому паралізувало руки, тому він постійно потребував допомоги й супроводу. Його вірним помічником у часі хвороби став найстарший син Андрій, який по суті був «руками» батька до останніх днів свого короткого життя.
Про одного з мешканців цієї спальні – первістка Франків, Андрія, – нагадує портрет над ліжком, де спав юнак. А про іншого – його батька – біла вишиванка (єдина з вишиванок Франка, що залишилась дотепер) та образок скульптури Мойсея роботи Мікеланджело. Поему «Мойсей» Франко встиг написати до останнього страшного удару недуги, і, за іронією долі, літа свого письменницького тріумфу та слави наш український Мойсей доживав у немощах, скруті та на самоті. Втім і в цій спальні теж часто витали творчі ідеї, і тут мешканці складали плани на майбутнє та мріяли про щастя.
Жіноча спальня
У цій кімнаті якийсь час мешкали господиня дому Ольга Франко з Хоружинських та наймолодша з Франчат – Ганна. У спогадах донька писала: «Тільки моя і мамина спальня була багата. Тут стояли меблі, вивезені мамою з Києва, кілька образів, килими». То й не дивно, адже Ольга Хоружинська була освіченою, достойною, розумною, добре вихованою панною, та ще й нареченою з непоганим посагом.
В історії Ольги Франко з Хоружинських і досі чимало темних плям, недомовок та пліток. Історія непростого життя дружини Франка, історія шляху до усвідомлення себе як українки, історія надій та розчарувань, викликів та пожертв, перемог та поразок, історія символічного об’єднання Галичини з Великою Україною. Як юна панночка-киянка, з чудовою для свого часу освітою, «велика ентузіастка української літератури, музики і театру» вирішила вийти заміж за відомого українського письменника, як відкривала для себе фантастичний світ галицької культури й побуту і що врешті з того вийшло – про це розповідає експозиція жіночої спальні.
Їдальня
Найтеплішою кімнатою в помешканні Франків була їдальня – місце частих родинних посиденьок. Тут не лише трапезували та спілкувались у будні й свята, тут діти навчалися і бавилися, батько писав нові твори або редагував черговий випуск «Літературно-наукового вісника» НТШ, а мати лагодила вбрання чи вишивала.
Тут оживає пам’ять про Франка, який любив «триповерхову» каву та грибну юшку, який до нестями захоплювався рибальством та збиранням грибів, а ще – мандрами, про пані Франкову та її господарку. Тут парує і бурчить новий, щойно привезений з Одеси самовар і дзеленчить родинне срібло. Тут пахне улюбленим іменинним пирогом і фірмовими конфітурами Ольги Федорівни. Тут чутно голоси малих Франчат, що обливаються водою чи бігають, переодягнувшись в індіанців. Бо хоча Франки любили свій дім, саме ця кімната стала істинно родинною і залишилась такою дотепер.
Другий поверх
Кімната Тараса і Петра Франків
В одній з двох кімнат другого поверху мешкали брати Франки – Тарас і Петро. Ще за життя батька вони були близькі та дружні, тож радо ділили той простір на двох. А по закінченні війни, вже одружені молоді чоловіки зі своїми сім’ями в різний час поверталися до матері в рідний дім і мешкали в ньому, поки не створили тут музей свого батька. Обоє – і Петро, і Тарас – у різні періоди були директорами Музею Франка. Сучасна експозиція кімнати братів розповідає, якими були Тарас і Петро, чим жили й горіли, про їхні сім’ї та побут, про їхніх нащадків. Тут почуєте історії їх непростих і багатих на перипетії доль, історії достойних людей, які, всупереч складним історичним обставинам, прагнули жити на повну і свобідно, які гідно чинили за словами свого батька – «лиш боротись значить жить».
Другий поверх
Кімната Ольги Франко
Ще одна «жіноча» кімната дому Франка є на другому поверсі. Головною героїнею експозиції тут знов постає Ольга Франко з роду Хоружинських, господиня вілли, дружина письменника, його «вірна подруга та співробітниця». Однак постає вона тут уже в іншому часі – в останні літа свого життя в цьому домі. Адже вона мешкала тут після повернення з лікарні й аж до самої смерті. Якийсь час сусідила із синами та їхніми родинами, якийсь час ділила свій дім з чужими людьми, здаючи перший поверх в оренду. І навіть коли в кімнатах першого поверху вже діяв музей її чоловіка, старенька пані в чорному не покинула свого дому. Особисті речі у вітрині та старий рояль поважної австрійської фірми нагадують про захоплення й спогади юності, що до останніх днів зігрівали душу пані Франкової.
З настінних фото в цій кімнаті дивляться одна на одну мати і доня – Ольга Франко та Ганна Франко-Ключко, а на столі лежать їхні довгі ніжні та журливі листи, які вони часто писали одна одній вже після смерті Івана Франка. Анна, в тім часі вже заміжня жінка, мати двох чудових хлопців, так і не докликалась матері на постійне співмешкання, хіба в гості. Ольга Франко категорично не хотіла покидати свого дому. А в рідні стіни Ганна ще таки повернулась, але вже по смерті мами, через багато років, у 1967-му. Про непросту долю найменшої з Франчат теж розкаже експозиція цієї кімнати.
